Прикладом давньоруської фортифікаційної архітектури є славно­звісні Золоті ворота з Києві, зведені за часів князювання Ярослава Му­дрого. Вони виконували роль головного парадного в’їзду в столицю Ки­ївської Русі, що вів крізь захисний вал міста, і являли собою масивну цегельну вежу з брамою. Над проїздом стояла невелика церква Благо­віщення, яка свідчила про сповідування мешканцями міста християн­ської віри. Золоті ворота були зруйновані ордами Батия під час осади Києва. Кілька століть велична пам’ятка простояла в руїнах. Нині її реконструйовано за літописними свідченнями, старовинними рисун­ками та результатами досліджень подібних споруд в інших давньо­руських містах.

тощо), що вказують на багатий декор і надзвичайну красу княжих, бо­ярських та купецьких хоромів.

Прийняття Київською Руссю християнства зумовило перехід від дерев’яного до кам’яного й цегельного будівництва, представленого пе­реважно храмовими спорудами. Розвиток зодчества того часу можна умовно поділити на певні періоди, протягом яких воно пройшло шлях від наслідування й переосмислення традицій візантійського мистецтва до створення власних самобутніх архітектурних шкіл.

Для зведення перших кам’яних християнських храмів запрошу­вали найкращих майстрів Візантії. Основним будівельним матеріалом служили камінь і плінфа*. Про вплив візантійського мистецтва свід­чать хрестоподібне планування (так званий «грецький хрест»), наяв­ність галерей, п’ятикупольна система будівель і чергування рядів ка­міння та плінфи в кладці стін. Зразками архітектури, в яких найбільше простежується візантійських стиль, були Десятинна церква в Києві і Спасо-Преображенський собор у Чернігові.

Найбільшого розквіту монументальна архітектура Київської Русі досягла в першій половині XI ст., за ч&сів правління Ярослава Мудро­го. Перлиною архітектурного мистецтва того часу є Софія Київська — найвеличніший храм, який і нині належить до визначних пам’яток світової архітектури. Софійський собор у Києві належить до поши­рених у візантійській архітектурі п’ятинефних хрестово-купольних храмів, але він є яскравим свідченням того, що майстри прагнули до створення власного стилю. Багатоглав’я, пірамідальність композиції, оригінальна кладка стін, шоломоподібна форма бань — ось те нове,

— широка пласка цегла, що застосовувалась як будівельний ма­теріал для візантійських і давньоруських храмів.

що привнесли зодчі в побудову Софії Київської, спираючись на тради­ції дерев’яної давньоруської архітектури. Композиційне рішення Софії Київської відіграло велику роль у формуванні національних рис укра­їнського архітектурного мистецтва.

Новий етап розвитку архітектури Київської Русі припав на дру­гу половину XI — першу половину XII ст. Будівлі цього періоду вже помітно відрізняються від тих, що були зведені раніше. На зміну пиш­ним храмам, яким були притаманні складна динамічна композиція, багатоглав’я та галереї, прийшли прості будівлі з чітко окресленими лініями фасадів, лаконічним декором, увінчані однією масивною ба­нею. Архітектура набула ознак романського стилю, що виявився в зо­внішньому оформленні споруд.

Зодчі поступово перейшли на місцеві будівельні матеріали й розро­били нові технологічні прийоми, відмінні від візантійських. Майстри кожного регіону Київської Русі створювали власний стиль, сформували­ся навіть окремі архітектурні школи: київсько-чернігівська, галицька.

Монументальний живопис Київської Русі

популярності в Київській Русі набув фресковий живопис. Відомими є цикли настінних розписів Софії Київської, які зображують сюжети Євангелія, Старого Заповіту, а також святого Георгія та архангела Ми- хаїла — покровителів княжого роду. Унікальними пам’ятками фрес­кового живопису є розписи на стінах веж, де розташовані сходи, яки­ми піднімалися князь із дружиною та почтом. Тут представлені сцени

Чому середньовічні храмові мозаїки називають «Євангелієм для непись­менних»?

світського життя Київської Русі. Так, на південній стіні собору зберігся колективний портрет родини князя Ярослава Мудрого — його дружи­ни Ірини й доньок Єлизавети, Анастасы та Анни. Цей витвір — най­давніший зразок портретного жанру українського живопису: костюми жінок зображені досить точно, обличчя, попри умовність, передають індивідуальні риси.

Фрески епохи Київської Русі відрізняються суворістю наслідуван­ня традицій візантійського живопису й урочистою монументальністю.

Іконопис Київської Русі

Давні майстри дотримувалися суворого іко­нописного канону. Його поява пов’язана з перека­зами про те, що перші ікони або з’явились самі по собі («Спас Нерукотворний»), або були написа­ні художниками, які особисто знали чи пам’ятали святих (за повір’ям, ікона Володимирської Божої Матері була написана євангелістом Лукою). Отже, православна церква ніколи не допускала писання ікон за уявою чи з натури. Іконописні зображення створювалися за пев­ними суворими правилами.

Невід’ємними елементами художнього оформ­лення майже кожного літературного твору були заставки або мініатюри (сюжетні зображення, роз­міщені на початку книги чи її розділу), буквиці (великі орнаментовані кольорові літери на почат­ку тексту), також рукописи часто прикрашалися кінцівками й візерунками на полях.

Значення заставок у рукописних книгах ду­же велике: вони мали налаштувати читача на зміст тексту, створити певний філософсько-естетичний настрій. Окрім цього, заставки застосовувалися для позначення структури книги. Книжковим мініа­тюрам властиві надзвичайна вишуканість, яскраве орнаментальне оздоблення навколо фігур та вели­ка кількість позолоти, що наближає це мистецтво до ювелірного й робить його схожим на вироби пе- регородчастих емалей.

часто зображували у формі птахів, фантастич­них тварин.Роздивіться сторінки Остромирового Єван­гелія й Часослова герцога Берійського, оформ­леного видатними французькими художниками братами Люмбергами. Порівняйте ці зразки се­редньовічної книжкової мініатюри. У яких ху­дожніх елементах відображені особливості захід­ноєвропейської і давньоукраїнської культур?

ПЕРЕВІРИТИ ЗНАННЯ ЗА ТЕМОЮ МОЖНА ТУТ