10 клас. ХУДОЖНЯ КУЛЬТУРА.

УРОК 2  Тема 2. Музична культура

Музикальність — одна з визначних національних рис українсько­го народу. Музичні традиції на території сучасної України існують із прадавніх часів. Про це свідчать археологічні розкопки первісних стоянок, давніх слов’янських поселень та давньогрецьких міст. Музич­ні інструменти, винайдені прадавніми народами, перейшли у спадок українській культурі й досі становлять основу нашої народної інстру­ментальної музики.

Багату спадщину залишила по собі культура княжої доби. Саме в ті часи сформувалися такі пісенні жанри, як величальна пісня й би­лина, що за кілька століть переростуть у козацькі думи та історичні пісні — зразки самобутнього українського музичного мистецтва. За ча­сів Київської Русі закладались основи ще одного напряму музики — церковного співу.

 Первісні музичні інструменти. Музична культура східних слов'ян, античних міст Північного Причорномор'я

У багатьох народних піснях та обрядах ми бачимо відлуння да­лекої музичної давнини, пов’язаної з обожнюванням природи, коли не­бо, сонце, ліс, луки уявлялися людям живими істотами. Давні віру­вання наших пращурів, їхній життєвий уклад, світосприйняття — усе це втілювалось у піснях, що супроводжувалися грою на простих му­зичних інструментах. Саме ця творчість і стала фундаментом для розвитку української національної музичної культури, яка по праву вважається однією з найкращих у світі.

Первісні музичні інструменти

         Музична культура бере свій початок із прадавніх часів, і, на думку вчених, перші прояви музичного мистецтва на українських землях спо­стерігалися вже близько сорока тисяч років тому. Деякі археологічні знахідки палеолітичної доби свідчать про зародження музичної культури та по­яву перших музичних інструментів, які, вочевидь, були схожими в усіх народів світу. Це видно зі зразків, знайдених у багатьох країнах, у тому чис­лі й в Україні. Наприклад, на палеолітичній сто­
янці Молодове (Чернівецька область) львівською археологічною експе­дицією 1953 року знайдено чотири флейти з рогу північного оленя. Одна з них мала дуже складну як на той час конструкцію: на її кор­пусі лишилися сліди шести отворів, за допомогою яких можна було відтворювати цілий звукоряд.

Безцінною знахідкою під час археологічних розкопок на Мізин- ській стоянці є вироби з кісток мамонта, поверхня яких покрита лі­нійним розписом, виконаним червоною вохрою, змішаною з кістковим жиром. Дослідники інтерпретували їх як музичні інструменти, що за­стосовувалися для супроводу танців.

Музичним інструментом є, очевидно, і шумовий мізинський на­бірний браслет, що виготовлений із пластин бивня мамонта, гравійо­ваний меандровим орнаментом і складається з п’яти окремих незамкне- них кілець.

Дещо інші музичні інструменти, а саме сім дудочок із пташиної кістки періоду неоліту, знайдено 1931 року в Маріупольському могиль­нику, що на Донеччині.

Інтонаційними джерелами прадавнього музичного мистецтва за різними дослідженнями вважаються інтонації експресивного мовлен­ня, спів птахів та голоси тварин, ритми роботи первісних людей, їхні звукові сигнали та магічні заклинання. Загалом, первісне музичне мистецтво мало синкретичний характер: пісня, танець і поезія були поєднані і часто супроводжували обряди, працю, події родинного жит­тя тощо. В уявленні людей музика й музичні інструменти відігравали важливу роль оберегів під час заклинань та молитов. У музиці вбача­ли засіб захисту від злих духів, привертання добрих божеств.

Музична культура східних слов'ян

Давні слов’яни вшановували пращурів та поклонялись язични­цьким богам. Поклоніння здійснювали в храмах і капищах з ідолами. Релігійні обряди на честь Перуна (бога грому й блискавки), Стрибога (бо­га вітрів), Ярила (бога сонця), Лади (богині кохання) супроводжувались співами, ритуальними танцями, грою на музичних інструментах і завер­шувались спільним застіллям. Слов’яни вшановували не лише язич­ницьких богів, але й місця, де вони живуть: ліси, гори, річки та озера.

За припущеннями дослідників, пісенна й інструментальна твор­чість того часу розвивалися у тісному взаємозв’язку. Імовірно, що саме обрядовий спів сприяв виникненню музичних інструментів із встанов­ленням їхнього музичного строю, оскільки храмові пісні-молитви вико­нувались із музичним супроводом.

Пісенну творчість давніх слов’ян поділяють на календарно-обрядову та родинно-обрядову.

Календарно-обрядові пісні нерозривно пов’язані з порами року, відповідними звичаями і землеробством. Жанрами календарної музич­ної творчості є веснянки, гаївки, русальні, купальські та жниварські пісні, колядки і щедрівки. Виконання цих пісень часто супроводжу­валося театралізованими обрядовими діями, хороводами Родинно-обрядові пісні супроводжували зна­менні події в житті людини (народження, весілля, похорон тощо) та відображали особистісні взаємини між членами родини, громади. До жанрів цієї му­зичної творчості відносять весільні пісні, колискові, плачі, голосіння. За характером виконання родин­но-обрядові пісні були урочистими, веселими (весіль­ні), ліричними (колискові) або жалобними (плачі), вони художньо втілювали особисті почуття

Про музичну обдарованість слов’ян нерідко згадують давні істо­рики, а фольклор, що зберігся, свідчить про багатство української пі­сенної культури, її жанрове розмаїття, своєрідність інтонаційного ла­ду. Він став основою розвитку нового музичного мистецтва в період формування музичної культури Київської Русі. Отже, розквіт культу­ри періоду Київської Русі був підготовлений усім попереднім розви­тком східнослов’янської культури.

Музична культура античних міст Північного Причорномор'я

Музична культура античних міст-полісів Північного Причорно­мор’я зберігала традиції античної Греції. Поети, архітектори, музики античних північнопричорноморських міст-держав були добре знайомі з надбаннями сучасної їм давньогрецької культури. Про це свідчать зображення музичних інструментів та розписи склепів, де поховані му­зики, а також численні скульптурні знахідки.

Серед музичних інструментів у Північному Причорномор’ї на­були поширення ліра (карбувалася на ольвійських та пантікапей- ських монетах), кіфара, арфа, авлос (різновид флейти), орган, сурма, труба. На одній боспорській фресці І ст. н. е. зображено ансамбль музикантів, що рідко траплялося в античному мистецтві: тріо з двох флейт і ручного органа. В Ольвії знайдено кілька уламків кістя­них авлосів, які свідчать про те, що мешканці міста грали на цьому інструменті.

Відомо, що на багатьох різних грецьких святах відбувалися му­зичні агони*. Під час підготовки до них із музикантами займалися спеціальні вчителі, чиї імена збереглися в списках учасників змагань.

Агон — своєрідне творче змагання між дійовими особами в еллінських комедіях, завдяки якому розкривається ідейний зміст твору.

Ольвії античній теракотовій статуетці IV—III ст. зображено навчання дитини гри на лірі: маленький хлопчик стоїть поряд із педагогом, який тримає в руці ліру. Ліра змальо­вана також на предметах місцевого виробництва: на ольвійських монетах, формі для теракоти з фі­гуркою Аполлона з лірою.

Зображення іншого музичного інструмента — барбітона — збереглося на червонофігурному лекі- фі з Ольвії. Вазописець першої третини V ст. на­малював музиканта, який сидить на стільці.

Одне з давніх зображень кіфари збереглося на кратері, знайденому на острові Березань. Його розписав вазописець із малоазійського міста Кла- зомени в першій половині VI ст. На центрально­му фризі він зобразив урочисту, вочевидь риту­альну, ходу за участю чотирьох жінок, які грають на кіфарах.

Античність, її культура і мистецтво — вічне, невичерпне джерело ідей, думок, художніх відкрит­тів. З нього людство в усі часи черпало натхнення для створення прекрасного. Без цієї невмирущої спадщини неможливо уявити шляхи соціального й духовного прогресу людства, його майбутнє.

Народна музика

Найважливішим напрямом музичного мистецтва Давньої Русі була народна пісня. їй надавали особливого значення як у житті громади, так і в житті окремої людини. Відзначання будь-якого свя­та чи важливої події в родині обов’язково супроводжувалося обря­дами, а пісня була їх невід’ємною складовою. За давніми літописни­ми пам’ятками можна дійти висновку, що народна пісенна творчість була популярною серед усіх верств суспільства — від селянина до княжої дружини.

Наслідуючи дохристиянські традиції, народне музично-поетичне мистецтво Київської Русі було тісно пов’язане зі східнослов’янським обрядовим фольклором. Як і раніше, урочистості календарного ци­клу відігравали важливу роль у побутовому устрої давньоруського суспільства. Свята Коляди, Масниці, Великодня, Купали, Русалій, обжинкового періоду вважалися визначними подіями, і їх відзначан­ня обов’язково супроводжувалося ритуалами, ігрищами, хороводами, піснями. Родинно-обрядова пісенна творчість також не втратила сво­єї значущості: весільні, колискові, поховальні та інші пісні, пов’язані із життєвим циклом людини, залишались важливим елементом на­родної культури.

Разом із піснями календарно-обрядовими та родинно-обрядо- вими, що посідали значне місце в родинному побуті та суспільному житті, у Київській Русі виник новий музично-поетичний жанр — билина. Зародились билини наприкінці першого тисячоліття в Ки­єві, Чернігові, Галичі, Новгороді та в інших містах і землях Русі. Відомі билини так званого Київського та Новгородського циклів. Билинні твори оспівували важливі події в історії давньоруської дер­жави. Головними образами київського циклу билин стали відомі бога-

тирі Ілля Муромець, Добриня Микитич та Альоша Попович. Музичну основу старовинних билин становили протяжні наспіви декламацій­ного характеру, і за інтонацією вони були подібні до розповідного мовлення.

Придворно-світська музика

Поширеними в Київській Русі були й різноманітні види світсько­го музикування. У звичаях княжого двору та військового побуту було супроводження музикою офіційних церемоній, вона лунала під час княжих застіль. На думку дослідників музичної культури Київської Русі, князі утримували при дворі професійних музикантів-інструмен- талістів, співаків, танцюристів. їх називали скоморохами. Про це мож­на судити за фресками Софійського собору. На одній із них зображений музикант зі струнним смичковим інструментом на кшталт середньо­вічного фіделя (попередника віоли), на інших — група виконавців із духовими та щипковими інструментами. У цьому гурті можна поміти­ти скоморохів-танцюристів.

Різноманітним був інструментарій скоморохів. Ось як описав йо­го в «Повісті минулих літ» Нестор Літописець: «...и оудариша в сопъли, в гусли и бубны, начата ихъ играти». Цей перелік можна доповнити гудками, дерев’яними трубами, парними сопілками, флейтами Пана*.

Окрім палацових ансамблів, при княжому дворі існували й вій­ськові оркестри. Провідними музичними інструментами, що входили до їх складу, були суренки, бубни й труби.

Особливе місце в княжому побуті Київської Русі посідали героїч­ні величальні пісні. їх виконували при зустрічі князя з ратного похо­ду, під час сходження на княжий престол. Такі пісні згодом змінились на здравиці на честь князя, патріарха або інших визначних осіб держа­ви. Цей пісенний жанр музична культура Київської Русі запозичила у Візантії, де існувала особлива традиція вшановування імператора.

Героїчні величальні пісні знайшли відображення у відомій літера­турній пам’ятці Київської Русі кінця XII ст.— «Слові о полку Ігоревім», де уславлювалися князі, їхні подвиги, оспівувалась рідна земля. Про сто­сунок цього твору до музичного мистецтва свідчать численні посилання на співця Бояна, який виконував його в супроводі гри на гуслах.

Церковна музика

Із прийняттям християнства в культуру Київської Русі прийшов

і  візантійський церковний спів. Спочатку у храмовому богослужінні брали участь грецькі та південнослов’янські співаки, яких запрошува­ли князі. Наприкінці IX — початку XII ст. з’явилися перші рукопис­ні співочі книги.

Флейта Пана — духовий інструмент у вигляді з’єднаних разом кіль­кох сопілок різної величини та настройки. На відміну від народної пісні, яка існувала в усній формі, церковний спів записувався за допомогою особливої системи умовних позначень — так зва­ної невменної (тобто знакової) нотації, поширеної у Візантії й інших країнах. На Русі ці знаки назива­ли «крюками» або «знаменами», звідки й церков­ний спів Київської Русі дістав назву «знаменного співу». «Знамена» писали над словами тексту, вони вказували лише напрям мелодії, а не точну ви­соту звука.

■   За якими основними напрямами розвивалась музична культура Київ­ської Русі?

■   Яке місце посідала музика в придворно-світському житті Київської Русі? Наведіть приклади.

■   Які нові пісенні жанри виникли за часів Київської Русі? Визначте їхні особливості.

■   Чим відрізнялась церковна музика від народної та світської? Поясніть причину цих відмінностей.

■   Складіть кросворд на тему «Музичні інструменти Київської Русі».

■   Доберіть із відомих літературних пам'яток («Слово о полку Ігоревім», билини) рядки, які підтверджують наявність придворно-світської музи­ки в Київській Русі.

Колективна робота: підготуйте доповідь на тему «Давньоруське мистецтво церковного дзвонарства», у якій розкажіть про його зв'язок із дохристи­янською культурою, різновиди звучання дзвонів, їхнє значення тощо.

ПЕРЕЙТИ ДО ПЕРЕВІРКИ ЗНАНЬ