УРОК 2 Тема 2. Музична культура
Музикальність — одна з визначних національних рис українського народу. Музичні традиції на території сучасної України існують із прадавніх часів. Про це свідчать археологічні розкопки первісних стоянок, давніх слов’янських поселень та давньогрецьких міст. Музичні інструменти, винайдені прадавніми народами, перейшли у спадок українській культурі й досі становлять основу нашої народної інструментальної музики.
Багату спадщину залишила по собі культура княжої доби. Саме в ті часи сформувалися такі пісенні жанри, як величальна пісня й билина, що за кілька століть переростуть у козацькі думи та історичні пісні — зразки самобутнього українського музичного мистецтва. За часів Київської Русі закладались основи ще одного напряму музики — церковного співу.
У багатьох народних піснях та обрядах ми бачимо відлуння далекої музичної давнини, пов’язаної з обожнюванням природи, коли небо, сонце, ліс, луки уявлялися людям живими істотами. Давні вірування наших пращурів, їхній життєвий уклад, світосприйняття — усе це втілювалось у піснях, що супроводжувалися грою на простих музичних інструментах. Саме ця творчість і стала фундаментом для розвитку української національної музичної культури, яка по праву вважається однією з найкращих у світі.
Музична культура бере свій початок із прадавніх часів, і, на думку вчених, перші прояви музичного мистецтва на українських землях спостерігалися
вже близько сорока тисяч років тому. Деякі археологічні знахідки палеолітичної
доби свідчать про зародження музичної культури та появу перших музичних
інструментів, які, вочевидь, були схожими в усіх народів світу. Це видно зі
зразків, знайдених у багатьох країнах, у тому числі й в Україні. Наприклад, на
палеолітичній сто
янці Молодове (Чернівецька область) львівською археологічною експедицією 1953
року знайдено чотири флейти з рогу північного оленя. Одна з них мала дуже
складну як на той час конструкцію: на її корпусі лишилися сліди шести отворів,
за допомогою яких можна було відтворювати цілий звукоряд.
Безцінною знахідкою під час археологічних розкопок на Мізин- ській стоянці є вироби з кісток мамонта, поверхня яких покрита лінійним розписом, виконаним червоною вохрою, змішаною з кістковим жиром. Дослідники інтерпретували їх як музичні інструменти, що застосовувалися для супроводу танців.
Музичним інструментом є, очевидно, і шумовий мізинський набірний браслет, що виготовлений із пластин бивня мамонта, гравійований меандровим орнаментом і складається з п’яти окремих незамкне- них кілець.
Дещо інші музичні інструменти, а саме сім дудочок із пташиної кістки періоду неоліту, знайдено 1931 року в Маріупольському могильнику, що на Донеччині.
Інтонаційними джерелами прадавнього музичного мистецтва за різними дослідженнями вважаються інтонації експресивного мовлення, спів птахів та голоси тварин, ритми роботи первісних людей, їхні звукові сигнали та магічні заклинання. Загалом, первісне музичне мистецтво мало синкретичний характер: пісня, танець і поезія були поєднані і часто супроводжували обряди, працю, події родинного життя тощо. В уявленні людей музика й музичні інструменти відігравали важливу роль оберегів під час заклинань та молитов. У музиці вбачали засіб захисту від злих духів, привертання добрих божеств.
Музична культура східних слов'ян
Давні слов’яни вшановували пращурів та поклонялись язичницьким богам. Поклоніння здійснювали в храмах і капищах з ідолами. Релігійні обряди на честь Перуна (бога грому й блискавки), Стрибога (бога вітрів), Ярила (бога сонця), Лади (богині кохання) супроводжувались співами, ритуальними танцями, грою на музичних інструментах і завершувались спільним застіллям. Слов’яни вшановували не лише язичницьких богів, але й місця, де вони живуть: ліси, гори, річки та озера.
За припущеннями дослідників, пісенна й інструментальна творчість того часу розвивалися у тісному взаємозв’язку. Імовірно, що саме обрядовий спів сприяв виникненню музичних інструментів із встановленням їхнього музичного строю, оскільки храмові пісні-молитви виконувались із музичним супроводом.
Пісенну творчість давніх слов’ян поділяють на календарно-обрядову та родинно-обрядову.
Календарно-обрядові пісні нерозривно пов’язані з порами року, відповідними звичаями і землеробством. Жанрами календарної музичної творчості є веснянки, гаївки, русальні, купальські та жниварські пісні, колядки і щедрівки. Виконання цих пісень часто супроводжувалося театралізованими обрядовими діями, хороводами Родинно-обрядові пісні супроводжували знаменні події в житті людини (народження, весілля, похорон тощо) та відображали особистісні взаємини між членами родини, громади. До жанрів цієї музичної творчості відносять весільні пісні, колискові, плачі, голосіння. За характером виконання родинно-обрядові пісні були урочистими, веселими (весільні), ліричними (колискові) або жалобними (плачі), вони художньо втілювали особисті почуття
Найвідомішими серед музичних інструментів були гусла, сопілка, гудок, бубон, дзвіночок, ріжок, барабан (било). Цікаво, що ударні інструменти використовували не лише під час обрядових дійств та ігрищ, а ще й у військовій справі та на полюванні як ритмічний супровід.
Про музичну обдарованість слов’ян нерідко згадують давні історики, а фольклор, що зберігся, свідчить про багатство української пісенної культури, її жанрове розмаїття, своєрідність інтонаційного ладу. Він став основою розвитку нового музичного мистецтва в період формування музичної культури Київської Русі. Отже, розквіт культури періоду Київської Русі був підготовлений усім попереднім розвитком східнослов’янської культури.
Музична культура античних міст Північного Причорномор'я
Музична культура античних міст-полісів Північного Причорномор’я зберігала традиції античної Греції. Поети, архітектори, музики античних північнопричорноморських міст-держав були добре знайомі з надбаннями сучасної їм давньогрецької культури. Про це свідчать зображення музичних інструментів та розписи склепів, де поховані музики, а також численні скульптурні знахідки.
Серед музичних інструментів у Північному Причорномор’ї набули поширення ліра (карбувалася на ольвійських та пантікапей- ських монетах), кіфара, арфа, авлос (різновид флейти), орган, сурма, труба. На одній боспорській фресці І ст. н. е. зображено ансамбль музикантів, що рідко траплялося в античному мистецтві: тріо з двох флейт і ручного органа. В Ольвії знайдено кілька уламків кістяних авлосів, які свідчать про те, що мешканці міста грали на цьому інструменті.
Відомо, що на багатьох різних грецьких святах відбувалися музичні агони*. Під час підготовки до них із музикантами займалися спеціальні вчителі, чиї імена збереглися в списках учасників змагань.
Агон — своєрідне творче змагання між дійовими особами в еллінських комедіях, завдяки якому розкривається ідейний зміст твору.Ольвії античній теракотовій статуетці IV—III ст. зображено навчання дитини гри на лірі: маленький хлопчик стоїть поряд із педагогом, який тримає в руці ліру. Ліра змальована також на предметах місцевого виробництва: на ольвійських монетах, формі для теракоти з фігуркою Аполлона з лірою.
Зображення іншого музичного інструмента — барбітона — збереглося на червонофігурному лекі- фі з Ольвії. Вазописець першої третини V ст. намалював музиканта, який сидить на стільці.
Одне з давніх зображень кіфари збереглося на кратері, знайденому на острові Березань. Його розписав вазописець із малоазійського міста Кла- зомени в першій половині VI ст. На центральному фризі він зобразив урочисту, вочевидь ритуальну, ходу за участю чотирьох жінок, які грають на кіфарах.
Античність,
її культура і мистецтво — вічне, невичерпне джерело ідей, думок, художніх
відкриттів. З нього людство в усі часи черпало натхнення для створення
прекрасного. Без цієї невмирущої спадщини неможливо уявити шляхи соціального й
духовного прогресу людства, його майбутнє.
Музична культура Київської держави: народна, придворно-світська, церковна. Давньоруські музиканти, музичні інструменти
Музична культура Київської Русі надзвичайно багата й різноманітна. Її розвиток зумовлений кількома чинниками: продовженням традицій місцевої східнослов’янської культури, запозиченням європейських придворно-світських традицій
та наслідуванням візантійської релігійної куль- Музичні
інструменти тури. Отже, за
часів Київської Русі в музично- часів Киівськ01 РУСІ му
мистецтві одночасно існували три напрями: народна музика, придворно-світська та
церковна.
Окрім того, у давньоруському суспільстві протиставлялись два поняття: інструментальна музика та спів. І якщо у світському житті музичні інструменти були невід’ємною частиною творчості (княжі застілля, народні свята, військові походи), то в релігійній культурі музичне мистецтво було представлене виключно вокальними творами. Більш того, церква суворо засуджувала гру на музичних інструментах, називаючи її «бісівською», оскільки вона була тісно пов’язана з язичницькою дохристиянською культурою.
Найважливішим напрямом музичного мистецтва Давньої Русі була народна пісня. їй надавали особливого значення як у житті громади, так і в житті окремої людини. Відзначання будь-якого свята чи важливої події в родині обов’язково супроводжувалося обрядами, а пісня була їх невід’ємною складовою. За давніми літописними пам’ятками можна дійти висновку, що народна пісенна творчість була популярною серед усіх верств суспільства — від селянина до княжої дружини.
Наслідуючи дохристиянські традиції, народне музично-поетичне мистецтво Київської Русі було тісно пов’язане зі східнослов’янським обрядовим фольклором. Як і раніше, урочистості календарного циклу відігравали важливу роль у побутовому устрої давньоруського суспільства. Свята Коляди, Масниці, Великодня, Купали, Русалій, обжинкового періоду вважалися визначними подіями, і їх відзначання обов’язково супроводжувалося ритуалами, ігрищами, хороводами, піснями. Родинно-обрядова пісенна творчість також не втратила своєї значущості: весільні, колискові, поховальні та інші пісні, пов’язані із життєвим циклом людини, залишались важливим елементом народної культури.
Разом із
піснями календарно-обрядовими та родинно-обрядо- вими, що посідали значне місце
в родинному побуті та суспільному житті, у Київській Русі виник новий
музично-поетичний жанр — билина. Зародились билини наприкінці першого
тисячоліття в Києві, Чернігові, Галичі, Новгороді та в інших містах і землях
Русі. Відомі билини так званого Київського та Новгородського циклів. Билинні
твори оспівували важливі події в історії давньоруської держави. Головними
образами київського циклу билин стали відомі бога-
тирі Ілля Муромець, Добриня Микитич та Альоша Попович. Музичну основу старовинних билин становили протяжні наспіви декламаційного характеру, і за інтонацією вони були подібні до розповідного мовлення.
Поширеними в
Київській Русі були й різноманітні види світського музикування. У звичаях
княжого двору та військового побуту було супроводження музикою офіційних
церемоній, вона лунала під час княжих застіль. На думку дослідників музичної
культури Київської Русі, князі утримували при дворі професійних
музикантів-інструмен- талістів, співаків, танцюристів. їх називали скоморохами.
Про це можна судити за фресками Софійського собору. На одній із них зображений
музикант зі струнним смичковим інструментом на кшталт середньовічного фіделя
(попередника віоли), на інших — група виконавців із духовими та щипковими
інструментами. У цьому гурті можна помітити скоморохів-танцюристів.
Різноманітним був інструментарій скоморохів. Ось як описав його в «Повісті минулих літ» Нестор Літописець: «...и оудариша в сопъли, в гусли и бубны, начата ихъ играти». Цей перелік можна доповнити гудками, дерев’яними трубами, парними сопілками, флейтами Пана*.
Окрім палацових ансамблів, при княжому дворі існували й військові оркестри. Провідними музичними інструментами, що входили до їх складу, були суренки, бубни й труби.
Особливе місце в княжому побуті Київської Русі посідали героїчні величальні пісні. їх виконували при зустрічі князя з ратного походу, під час сходження на княжий престол. Такі пісні згодом змінились на здравиці на честь князя, патріарха або інших визначних осіб держави. Цей пісенний жанр музична культура Київської Русі запозичила у Візантії, де існувала особлива традиція вшановування імператора.
Героїчні величальні пісні знайшли відображення у відомій літературній пам’ятці Київської Русі кінця XII ст.— «Слові о полку Ігоревім», де уславлювалися князі, їхні подвиги, оспівувалась рідна земля. Про стосунок цього твору до музичного мистецтва свідчать численні посилання на співця Бояна, який виконував його в супроводі гри на гуслах.
Із прийняттям християнства в культуру Київської Русі прийшов
і візантійський церковний спів. Спочатку у храмовому богослужінні брали участь грецькі та південнослов’янські співаки, яких запрошували князі. Наприкінці IX — початку XII ст. з’явилися перші рукописні співочі книги.
Флейта Пана — духовий інструмент у вигляді з’єднаних разом кількох сопілок різної величини та настройки.Християнство принесло на Русь певну систему богослужбових жанрів: кондаки, ірмоси, канони, тропарі тощо. Більшість цих жанрів присутні й у сучасній християнській духовній музиці. Найвідомі- шим твором церковного музичного мистецтва Київської Русі вважають кондак*, присвячений пам’яті князів Бориса та Гліба.
Церковний спів Русі за візантійською традицією був одноголосим
і відрізнявся спокійним, урочистим і навіть суворим рухом мелодії, метричного розподілу на такти не було. По суті, це було читання на розспів, де інтонації визначалися жанром твору і змістом тексту. На відміну від католицьких держав, у православній Київській Русі храмової інструментальної музики не існувало. Вочевидь, це пояснюється тим, що її пов’язували із язичницькими ритуалами та ігрищами, а також із латинським католицьким богослужінням, де використовувався орган. Єдиним музичним інструментом, який дозволила православна церква, був дзвін. Але він виконував сповіщальну функцію. Музикантів, які володіли мистецтвом дзвонарства, називали дзвонарями.
Мистецтва церковного співу у Візантії й на Русі навчали педагоги, яких називали доместиками (від латинського «начальник, поводир»). Вони були професійно підготовленими музикантами й поєднували обов’язки співака-соліста, вчителя співу та диригента хору. Літопис зберіг ім’я доместика Стефана, який став ігуменом Києво-Печерського монастиря після смерті Феодосія Печерського. Літературні пам’ятки того часу розповідають про «двір доместиків», який існував при Десятинній церкві. Отже, Київ був головним осередком церковного музичного мистецтва, звідки «домествений спів» поширився іншими містами Київської Русі.
Кондак — різновид візантійського церковного гімну.
■
За якими основними напрямами розвивалась музична культура
Київської Русі?
■ Яке місце посідала музика в придворно-світському житті Київської Русі? Наведіть приклади.
■ Які нові пісенні жанри виникли за часів Київської Русі? Визначте їхні особливості.
■ Чим відрізнялась церковна музика від народної та світської? Поясніть причину цих відмінностей.
■ Складіть кросворд на тему «Музичні інструменти Київської Русі».
■ Доберіть із відомих літературних пам'яток («Слово о полку Ігоревім», билини) рядки, які підтверджують наявність придворно-світської музики в Київській Русі.
Колективна робота: підготуйте доповідь на тему «Давньоруське мистецтво церковного дзвонарства», у якій розкажіть про його зв'язок із дохристиянською культурою, різновиди звучання дзвонів, їхнє значення тощо.